Віталій Анатолійович Михайлов народився 30 жовтня 1982 року в селі Центральне Миронівського району Київської області. Дитинство та юність пройшли в селі Козин Миронівського району Київської області.
З 1989 року по 2000 рік навчався в Козинській середній школі. До 7 класу за відмінне й сумлінне навчання неодноразово нагороджувався похвальними листами. Був взірцем для однокласників та своїх менших братів Леоніда і Максима.
Після закінчення школи мав велике бажання стати військовим, навчатися в Суворовському училищі, але за станом здоров’я його мрії не судилося здійснитися.
2001 року Віталія було призвано в ряди Збройних сил України в танкову війському частину «Десна» Чернігівської області, а з часом переведено в м. Біла Церква. Там він і проходив подальшу службу.
Після військової служби повернувся в своє рідне село Козин, а потім трудову діяльність розпочав в м. Київ за професією будівельник. Згодом знову повернувся додому і влаштувався працювати в приватного підприємця Педченка. Останнім часом працював на Миронівській птахофабриці «Наша Ряба».
2002 року одружився. У шлюбі мав двох дітей: доньку Наталію (2003 р.н.) та сина Бориса (2005 року народження).
Михайлов Віталій любив спорт, бравав активну участь у громадському житті села. Неодноразово захищав честь села, району, граючи у футбол. Для футбольної команди с. Козин був цінним воротарем, а також і для Миронівської футбольної команди «Нива».
24 березня 2014 року Михайлов Віталій був призваний Миронівським райвійськкоматом проходити мобілізацію, виконувати громадянський обов’язок щодо збереження цілісності території нашої держави. Він, як і інші захисники, брав участь у найскладніших бойових діях на Сході України, був навідником третьої танкової роти батальйону військової частини.
11 липня 2014 року близько 19-00 години його танковий екіпаж загинув унаслідок спрацювання вибухового пристрою, установленого на дорозі по маршруту руху військової техніки в районі села Червонопартизанське Свердловського району Луганської області. Михайлов Віталій загинув при виконанні громадянського обов’язку при визволенні України від сепаратистів.
Максим Зіновійович Черненко народився 28 червня 1984 року в селі Центральне Миронівського району, громадянин України.
З вересня 1990 року до липня 2001 року навчався в Миронівській ЗОШ №1, де одержав атестат про середню освіту.
У липні 2001 року вступив до Богуславського гуманітарного коледжу ім..І.С.Нечуя-Левицького на факультет “Правознавство”, спеціальність – юрист.
У листопаді 2002 року був призваний до служби в Збройних силах України. Службу проходив у Внутрішніх військах МВС України – Рота спеціального призначення ,,Почесна Варта”, мав державні відзнаки та нагороди, учасник військового параду на честь Дня Незалежності України (2003 р.) у місті Київ.
Після служби Максим Черненко поновив навчання та влаштувався на роботу в Миронівський ЗВКК на посаду вантажника. Із 2006 року працював у Миронівському відділенні КБ ,,ПриватБанк” на посаді спеціаліста з кредитних карток. 2007 року Максим Зіновійович був переведений у Київське ГРУ ,,ПриватБанку” на посаду спеціаліста з еквайрінгу та електронним технологіям, де пропрацював до січня 2010 року. З 2010 року працював у ФОП Коваленко, де займався ремонтом комп’ютерної та офісної техніки, встановленням та налаштуванням систем відеоспостереження та систем кондиціювання й охолодження повітря. Водій категорій ,,В” та ,,С”.
19.03.2014 р. Черненко М.З. був мобілізований до роботи в Миронівсько-Богуславському райвійськкомату, з 19.06.2014 р. пішов добровольцем до в/ч ПП – В0676 25-го батальйону територіальної оборони.
15 лютого 2015 року під час виконання бойового завдання, виявивши мужність та особливий героїзм, Черненко Максим Зіновійович від кульового поранення в черевну порожнину загинув у м.Дебальцево Донецької області
Військове звання – старший солдат. Сімейний стан: розлучений. Дружина – Черненко Альона Миколаївна, донька – Міла, 2005 року народження.
Юрій Петрович Яценко народився 23.07.1977 року в с. Росава Миронівського району. Тут закінчив Росавську середню школу в 1993 році, був призваний на військову службу в 1996 році.
Дружина – Яценко Наталія Володимирівна, 1979 р.н.
Син – Віктор Юрійович, 2000 р.н.
Мати – Надія Андріївна.
Останній час працював у м.Київ.
25 серпня 2014 року загинув у м. Артемівськ Донецької області.
Вадим Павлович Слободяник народився 20 серпня 1978 року в м. Миронівка Київської області. Навчався в Миронівській ЗОШ І-ІІІ ст. № 3. Розлучений. Дітей не мав. 1995 року працював у Миронівському споживчому товаристві на посаді вантажника. З 1995 по 1996 р.р. та в 1998 році працював експедитором у Миронівському товаристві «Олімп». З 1996 р. по 1998 р. був продавцем приватного підприємства «Надія». З 1999 р. по 2001 р. проходив службу в ЗСУ. Після служби у 2001 році працював вантажником у ВАТ «СОММАС». У зв’язку з мобілізацією 2014 року був призваний до лав ЗСУ. Проходив службу у військовій частині польова пошта В 0849 м. Біла Церква. Звідси був направлений і зону АТО, де 28 липня 2014 року героїчно загинув, захищаючи рідну Україну.
Мати Слободяник Людмила Михайлівна (1949 р.н.) проживає в м. Миронівка.
Батько Слободяник Павло Григорович (1946 р.н.) – ліквідатор аварії на ЧАЕС, помер 2001 року. Брат Слободяник Валерій Павлович, 1971 р.н., помер у 2006 року.
Володимир Миколайович Мартенко народився 20 серпня 1969 року в м. Миронівка. 1984 року закінчив Маслівську 8-річну школу. Два роки навчався в Миронівській середній школі №1, яку закінчив 1986 року.
З 01 вересня 1986 року по 19 червня 1987 року навчався в м. Черкаси, де отримав спеціальність радіомеханіка. З 1987 року по 1991 рік проходив навчання у Пермському вищому воєнно-командному училищі, де здобув професію офіцера мотострілкових військ. Три роки був командиром спецзагону, який брав участь у бойових діях у Нагорному Карабасі. Після демобілізації з військової служби працював оперативником у справах перевірки вантажів у Миронівському лінійному відділенні, мав звання капітана.
Одружений. Дружина – Людмила. Батько двох синів – Романа і Богдана.
З 2009 року працював майстром лісу у Маслівському лісництві Ржищівського ДЛГ.
У серпні 2014 року був мобілізований у 2-гу окрему Галицьку бригаду Національної гвардії України. Виконував бойові завдання в зоні АТО. Був командиром роти.
6 березня 2015 року був нагороджений грамотою за сумлінне виконання військового обов’язку, вірність військовій присязі у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України. З червня 2016 року був призваний Миронівським РВК у Київській області та призначений командиром механізованого взводу п’ятої механізованої роти другого механізованого батальйону. Але ворожа куля 13 грудня 2016 року обірвала життя нашого героя, який захищав цілісність нашої держави у селі Верхньоторецьке Ясинуватського району Донецької області.
Віктор Іванович Панченко народився 23 грудня 1975 року в селі Ведмедівка Миронівського району що на Київщині. Тут пройшли його дитинство і юність. Після закінчення 9-ти класів Піївської загальноосвітньої школи навчався у Ржищівському професійно-технічному училищі №28, здобув спеціальність тракториста-машиніста. У квітні 1995 – травні 1996 рр. служив строкову у Збройних Силах України водієм-електриком військово-пожежної частини. За відмінну військову службу отримав звання молодшого сержанта.
Демобілізувавшися, Віктор Панченко повернувся в рідне село, одружився. Згодом із дружиною та сином Вадимом стали проживати на Канівщині. Там тривалий час Віктор Іванович працював на місцевому маслозаводі, потім у фірмі «Верес».
З 2014 року – знову в рідній Ведмедівці, а працює й на підприємстві «Еко-Пак» у с. Балико-Щучинка, на заводі «Радіатор» у Ржищеві. Та де б не працював Віктор Іванович, але свої виробничі обов’язки завжди виконував добросовісно, бо був відповідальним, не боявся труднощів і будь-якої важкої роботи. 17 серпня 2015 року був мобілізований Миронівським військкоматом і вже згодом чесно виконував громадянський обов’язок у зоні проведення антитерористичної операції на Сході України. Він був відважним солдатом, неодноразово брав участь у складних бойових діях щодо забезпечення територіальної цілісності держави.
Відслуживши свій мобілізаційний термін, продовжував службу за контрактом. Односельці і бойові побратими знали Віктора як порядного, турботливого чоловіка, готового прийти на допомогу кожному, хто її потребував.
31 жовтня 2016 року на 41- му році життя перестало битися серце вірного сина України Віктора Івановича Панченка.
Дмитро Володимирович Коломієць народився 14 квітня 1997 року в селі Вікторівка Миронівського району Київської області в сільській родині.
2003 року пішов до першого класу Вікторівської ЗОШ I-II ступенів, де навчався до 2012 року.
Після закінчення школи Дмитро Коломієць уступив до Богуславського вищого професійно-технічного училища, яке закінчив весною 2016 року.
Дмитро Володимирович завжди пишався своїми рідними. Батько, Коломієць Володимир Михайлович, працює диспетчером на залізничній станції Миронівка, мати, Коломієць Інна Петрівна, домогосподарка.
У жовтні 2016 року Дмитро Володимирович Коломієць пішов на військову службу за контрактом.
Дев’ятнадцятирічний Дмитро Володимирович Коломієць загинув 11 лютого 2017 року у м. Сєвєродонецьк Луганської області.